Майдан. Простір гідності, свободи і єднання!

                             21 листопада 

           
                День Гідності та Свободи

 

Україна, 2014-й: «Україна - це територія гідності і свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції - наш Майдан 2004-го року, який був Святом Свободи, і Революція 2013-го року, Революція Гідності. Це був дуже важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи», - зазначив глава держави, Петро Порошенко.

Раніше Указом від 19 листопада 2005 року  Президент України Віктор Ющенко встановив свято - День Свободи. Було запропоновано святкувати це свято щорічно, 22 листопада, з метою затвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання почуттів національної гідності.

День Свободи в Україні був затверджений Президентом України Віктором Ющенко, враховуючи історичне значення революційних настроїв.

22 листопада 2004   -  початок  «помаранчевої» революції в Україні, компанії загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших акцій громадянської непокори проти свавілля влади. Події були організовані та проведені прихильниками Віктора Ющенка.  

Акція почалася після оголошення Центральною виборчою комісією результатів другого туру президентських виборів.

На жаль, влада, встановлена в Україні на той момент, не змогла реалізувати більшості очікувань, покладених на неї українським суспільством.

Згодом, наступним Президентом України став Віктор Янукович. День Свободи в Україні був скасований і об’єднаний з Днем Соборності України Указом від 30 грудня 2011 року  "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят" і відзначався з 2012 року - 22 січня.

Після подій 2013-го - 2014-го року, революції Гідності і трагедії початку неоголошеної війни Росії проти України, окупації «братнім російським народом» Кримського півострова і декількох обласних центрів на сході України, відповідно до Указу Президента України Петра Порошенка     від 13  листопада 2014-го року, з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддаючи належне шанування патріотизму і мужності громадян, які восени 2004-го року і в листопаді 2013 - лютому 2014 стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору, святковий День отримав нове дихання. «Встановити в Україні День Гідності та Свободи, який відзначати щорічно 21 листопада» - йдеться в Указі.

   Єдність і свобода робить нас гідними нащадками наших батьків! Будемо з шаною зберігати і захищати цей безцінний скарб!  

 Для вас добірку віршів, присвячених темі Майдану, що вийшли з-під пера Лілі Костишин.

 

Пливе кача по Тисині, пливе кача.

Пливуть труни над Майданом. Серце плаче.

Бо у кожній з домовин — чиясь дитина.

У жалобі незагойній Україна.

Матерів земних Небесна обіймає —

Вкотре люди її Сина розпинають!

Із очей пречистих скапує сльозина.

Діва знає, як це — втратити дитину…

Милий Боже… Що ж це, Боже, за страхіття?!

Двадцять перше поза вікнами століття!

Як же можна на дітей здіймати зброю?

Як же можна відбирати в люду волю?

Чи ж не матір цих двоногих породила?

Чи вона поміж людьми їх не ростила?

Чи ж тих «беркутів» жорстоких і безликих

Десь висиджувала хижа беркутиха?

…Потьмянів пречистий лик святої Діви,

Бані храму од жалоби потьмяніли.

Плачуть воском жовті свічі. Серце плаче.

Пливуть труни над Майданом. Пливе кача…

***

Сльоза, мов куля, пропекла граніт.

У серці мами закровила рана.

Її синочку буде двадцять літ

На віки вічні в пам’яті Майдану.

Назавжди буде юних двадцять літ…

Болітиме довіку в мами серце.

Тоді її синочок з дому втік.

Якби знаття, що вже не повернеться.

Лиш телефоном гаряче сказав:

«А як інакше, коли гинуть люди?

У вічі як дивитимусь синам?»

Якби ж знаття, що тих синів не буде…

Він ангелом здійнявся до небес,

Крилата сотня прийняла героя.

В рамена мамі вріс жалобний хрест,

А замість серця б’ється згусток болю.

***

Димить Майдан. Палають шини. Брудно.

Стовпами сажа в піднебесся б’є,

А жінка в дорогій розкішній шубі

Бруківку хлопцям справно подає.

 

Приїхала з роботи на Хрещатик

Довідатись, чим треба підсобить.

А тут таке… Коли передягатись,

Як на вагу життя кожніська мить?

 

«Побійтесь Бога, пані! Йдіть додому.

Бо вашій шубі буде тут гаплик».

«Не переймайся, сину. Я потому

Її нарешті викину в смітник.

 

Аби лишень прорватися, мій любий.

Відстоїмо країну — буде все.

Заробимо собі іще на шуби…

Ти тільки, сину, бережи себе».

***

Золотоверха совість України —

Михайлівський славетний монастир

Не став перед катами на коліна,

Синів у древніх стінах прихистив.

 

Забили дзвони. Вперше голосили

За вісім незапам’ятних століть:

Виходьте, люди! Гине Україна!

Покиньте все і на Майдан спішіть!

І потягнулись річища народу,

Зійшлися сотні, тисячі киян —

Й орда новітня відступила сходу,

Бо нація повстала з-під ярма.

А потім попід мурами товстими

Лежали закривавлені тіла.

Гірка жалоба у дворі святині

Із кожної щілинки проросла.

Крізь стогони поранених молитва

Возносилась до неба зі слізьми.

І вкотре молоді семінаристи,

Мов ангели схилялись над людьми.

У келії маленькій на колінах

Старий монах вичитував Псалтир.

Втирав сльозу стражденній Україні

Золотоверхий древній монастир.

Бо і вона з пораненням у душу

Стояла у притворі, як свіча,

Оплакуючи молодих і мужніх,

Закутавшись в незміряну печаль.

А нині на високих древніх банях,

Де сонечко міниться у хрестах,

Небесна Сотня в лицарськім убранні

Небесну зброю чистить на вітрах.